Не кидай мене,
Моя чарочко!
Не жени мене
Ти, шинкарочко!
Не жени мене,
Дай упитися.
В тебе, бридкую,
Улюбитися!

Не без жінки я,
Не без хати я,
Все у мене є,
Розпроклятая!
Хліба досита,
Пара воликів,
Синів четверо,
Як соколиків.

Моя хатонька –
Срібна чашечка,
Моя жіночка –
Мила пташечка;
Та тяжкі мої
Болі більнії,
Бо не маю я
Волі вільної.

Запряжу воли,
Потом миюся,
Розпряжу воли –
Набік хилюся;
Повалюсь на бік,
Не здрімаюся,
Знов на панщину
Підіймаюся!..

Відроблю чуже:
«Жінко-душечко!
Приголуб мене,
Щебетушечко!»
А вона у плач,
Розголоситься,
На своє жене,
Бо й то проситься!

І змордуєшся,
Закропляєшся,
А вона у плач:
«Запиваєшся!»
О, я п’ю тепер,
Моя любая,
Не кидай мене,
Чарко грубая!

Не кидай мене,
Моя чарочко,
Не жени мене
Ти, шинкарочко!
Не жени мене,
Дай упитися,
В тебе, бридкую,
Улюбитися!