В освяченім гаю, де зеленіє лавр –
Стрункої Дафни тінь і знак ясної слави –
По росяній траві пробіг дзвінкий кентавр,
Що мудро вчить мене розпізнавати трави.

З них кожна має дух і чародійну міць:
Та зцілить, та уб’є, та зробить пожадливим,
Та серце укротить, немов пастух ягниць;
Та блисне й прогримить золотокосим гнівом.

А я їх всі мину, байдужий і німий:
Не хочу гніватись, любитись чи кориться.
Я тільки виріжу оцей комиш сухий
Для нової цівниці.