Щось я таке забув,
І як би його згадати?
Був собі… Хлопчик був…
І вмів той хлопчик літати.

І був він такий хорошень,
І був він такий хоробрий,
Такий удатний… Лишень
Був він занадто добрий.

І жили з ним друзі-хлопчики,
Дурненькі, неначе стовпчики.

От вони й кажуть до нього,
До друга свойого:
«То ж ти умієш літать,
Чи не міг би ти нам дістать
У сонця огню зірвать?»

А самі собі дують в руки
І раді з такої штуки.
– Бачиш, померзли ми,
Не проживем цієї зими.

Він полетів. Тільки що й гадати,
В що ж йому сонця взяти.
Нічого такого не було –
Узяв під крило.