І
Коли серця на кореню розхитано,
Що оповім коханці я моїй?
З усіх кутків душі позмітано
Любові порох золотий.

Та не розкривано й не читано
Таємний зошит мій і твій.
Химерно й складно позаплітано
Неясного чуття сувій.

Але чіпати не посмій
Неторкнутий і нерозкриваний
Цей журний зошит нездійсненних мрій,
Цей гімн чуттю, доладно непроспіваний.
Навіщо зміст його, гіркий і несподіваний,
Тобі і їй?
II
Печальних птиць вечірній переліт
Накине тінь і зникне за полями,
І поповзуть туману сиві плями
Мохами теплими закурених боліт.

Зелений кетяг зір розкинеться над нами,
Повисне, мов з рясних блакитних віт.
Це – тихий і повільний перехід,
Що ніч сполучує із втомленими днями.

Втомились дні. Мов зайвий епізод,
Забуто всі міські маленькі драми:
Естраду і панель, мансарду і фокстрот.
Але і в час разючих насолод,
Але й в хвилини млості та нестями
Нам сяє ніч, як візерунок цнот.