Ретельно тіні складено в штахети,
І над пустелищем степів,
Як хвіст скаженої комети, –
Огонь рахманних вечорів.

Упали тіні гострі осторонь,
Чіткіш лягли риски гілок;
Перехилились в темну просторінь
Кущі здичавілих зірок.

Іду, й дороги переламані,
Гнучись, плазують із-під ніг.
Так важко на жорстокім камені
Класть лінії твердих доріг.

Так важко на жорстокім камені
Шляхів вирізьблювати грань.
Невже і справді заважка мені
Дорога зустрічей і тиха путь прощань?

Дорого зустрічей і тиха путь прощань,
Людська дорого, – просто стелься,
Відбивши на холодних рельсах
Огні ночей і дотики світань!

І кожному іти тобою,
Людська дорого меж і мір!
І тягнуться над головою
Сліди скривавлених сузір.

І знатиму, куди іти,
І терени, що проходитиму.
Людському захвату неситому
Невже не вистача мети?

Не всі серця дадуться хробаку,
Не всі шляхи у круг закуто;
І проросте зелена рута
На жовтому піску.