Буває день: в запоні попелястій
Гаї й сади. Заплакане вікно.
Але душа – як підліток у рясті,
Як молоде вино.

Впрягає коней в жовту колісницю,
Немов Ахілл дзвенить струнким бичем,
І діл буденних розбива в’язницю
Осяяним мечем.

І виїжджає в степ. Басують коні,
У небі блискавки горить зигзаг, –
І військо розцвіта на оболоні,
Неначе повний мак.