Блукаю вдень то в луках, то в гаю,
Як дерево, вдихаю запах літа,
На падолі джерельну воду п’ю,
А на межі схиляю колос жита,

І так живу, як придолинний цвіт, –
Без розмислу, без дум і неспокою.
Та що по тім? Ніч владною рукою
Мій осяйний переміняє світ.

Тоді іду блукати в інші луки.
Там холодом північної роси
Торкаються мене невидні руки
І з темряви, з Великої розлуки
Звучать давно безмовні голоси.