Леонід Глібов

Серед учнів Л.Глібова в Чернігівській чоловічій гімназії був ... ... Петро Косач, батько Лесі Українки. Зі спогадів Ольги Косач-Кривинюк: "В чернігівській гімназії батьковим учителем словесности був Леонід Глібів і батько завжди дуже тепло, з великою симпатією і пошаною згадував його, дуже любив його байки, силу їх знав напам'ять і гарно деклямував нам. Розказували, як батько Лесю, ще зовсім маленьку, навчив, проказуючи, бо вона не вміла ще читати, байки Глібова "Кущ та билина", і вона дуже гарно та чуло її деклямувала. До сліз проймала її деклямація закінчення цієї байки, того: "Ох, кущику, я на чужині..."

Іван Франко називав Л.Глібова... ... "найкращим українським байкописом".

"Лебединою піснею" Л.Глібова вважається байка... ... "Огонь і Гай", яку він надиктував своєму приятелю (і першому біографу) Олександрові Тищинському за кілька днів до смерті.

Л.Глібов був одружений... ... двічі. Спільні діти від обох шлюбів - дочка Ліда і син Сергій відповідно - не дожили до повноліття. Усиновлений у другому шлюбі син Олександр за протекції батька 1890 р. отримав посаду в губернській канцелярії. Паралельно він допомагав Л.Глібову, що на той час осліп, із роботою в земській друкарні. Після батькової смерті О.Глібов перебрав на себе керівництво друкарнею. Він планував опублікувати повне зібрання батькових байок, але через цензурні заборони вдалося включити до видання лише 88 творів.

Під час Другої світової війни була знищена... ... частина реліквій Л.Глібова, що виставлялися в будинку по вул. Шосейній, 30 (нині - проспект Миру), де письменник мешкав з 1867 р. і до смерті. 1941 р. будинок згорів унаслідок німецького бомбардування.

На надгробку Л.Глібова з білого мармуру, встановленому 1899 р., були викарбувані дві строфи... ... з вірша В.Самійленка: "Ласкавим голосом пісень ти нам давав / У наше чесне діло віру, / І голос радощів й надії проводжав / Твою, тепер розбиту, ліру. / І от замовк твій глас, погас промінь ясний, / Що в темному світив околі... / Але не вмре поет у пам'яті людській! / Згадаємо тебе в недоленьці лихій / І в кращий час нової долі!" 1939 р. надгробок перевезли до меморіального музею Михайла Коцюбинського, замінивши його на скульптуру поета на постаменті з сірого граніту.

Про святкування 50-річчя творчої діяльності Л.Глібова... львівський часопис "Дзвінок" написав так: «На стрічу ювілятові виступив з привітною бесідою і подарками від всіх зібраних А.І.Ханенко. Коротку теплу промову свою закінчив він тим, що обняв ювілята. Всі були тим глибоко порушені, видячи, як обнімалися ті два мужа, що много в життю трудилися для руської історії літератури. Потім засіли всі присутні до обіду вспільного, під час котрого виголошувано привіти в честь ювілята. На всі промови відповідав Л.І.Глібов віршами, а присутні не могли надивуватись єго бистроті духа, яка оказалась в єго відповідях. Під час обіду відограла музика кілька разів: «Стоїть явір над водою», пісню, уложену Л.І.Глібовим, а котру М.Лисенко у ноти завів. По обіді сам ювілят, взявши гітару, даровану єму в той день, відспівав кілька народних пісень і акомпаніював хорові, який зложився з присутніх гостей. Потім в простих словах подякував сердечно всім, що святкували єго ювілей!».

"Товариство, кохаюче рідну мову" (або "Шановці своєї народності") - ... це чернігівський український драматичний аматорський гурток, до історії якого Л.Глібов причетний як один із засновників та керівників. Учитель І.Дорошенко відповідав тут за режисуру, фольклорист О.Маркович - за керівництво оркестром і аранжування народних мелодій, Л.Глібов - за репертуар. Постановки гуртківців ("Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Шельменко-денщик", "Щира любов" Г.Квітки-Основ'яненка, а також "До мирового" Л.Глібова) мали успіх у чернігівців. "Товариство..." проіснувало з 1860 р. до 1866 р., припинивши діяльність через переслідування його учасників.